Примітка: У цьому фотозвіті серед своїх світлин я використала фото різних авторів, шо знайшла у веб-просторах. Хто не вказав копірайт, я не винувата :)

Їхала я до Франківська зі Львова, та якось не розрахувала, і поїхала електричкою, потім вже у Стриї я зрозуміла яку помилку зробила і пересіла на автобус. У Франківськ я потрапила десь о 16:00, поки вирішила проблеми з банківською карткою (забула пін, замовляла нову), то вже і звечоріло.

Це був понеділок, 11 липня, тобто фестиваль ще не почався, і автобусів до Уніжа теж нема. Я, коли їхала, думала буду добиратись як карта ляжет. Подивившись на годинник, я майже втратила надію, що попаду на фест сьогодні, і почала шукати якесь житло, коли раптом на вокзалі зустріла людей, шо їдуть на АртПоле.

Зустріла я на вокзалі і Бена з Діаною з Варшави, подружилися, стояли одним табором на фесті.

Пока писала отчёт, пожила в Кривом Роге, и уся моя мова, усі мої думки українські улетіли обратно в карпаты))
Это Даша с Вадимом, тоже друзья по автобусу, в первый день не нашли жилья, ночевали со мной в палатке.

Первый день феста, как правило, всегда организационный, самая активность начинается только вечером на концерте. Но Ярема Стецик вирішив не гаяти часу і влаштував репетицію щорічного проекту ЯКУМІЄМ ОРКЕСТРА на шестиметровій гойдалці перед сценою.

Цьогорічний фест набагато крутіший за попередні насамперед місцем проведення. Мальовничі береги Дністру, Прикарпаття... Є де розгулятись! На відміну від тойрічного Куяльника.

Нажаль, гуляти було ніколи)) Ось тіки в перший день, поки не доїхала моя кума з дитиною, погуляла я трохи Уніжом.

Гарні в них тут хати. Криниця майже у кожному дворі.

І в кожного букет на воротах. Чи то свято було яке?.. Питалась я в бабці, яку зустріла там, вона нічого не відповіла, але росказала, шо склепу (магазину) в них нема, хліб пече одна жінка. Борошно та крупи привозить син з міста. Село вимирає...

А може фестиваль якось і підніме Уніж зі злиднів. Яку-небудь інфраструктуру налагодить.
Доречі, жителі чи то Уніжа, чи то сусіднього села швидко підхопили хвилю і почали приносити домашній сир, молоко, вареники з картоплею, сметану і продавати на території наметового табору, де ми всі жили.

Цього року АРТПОЛЕ проводилось на території колишнього колгоспу, серед зруйнованих будівель.

Організатори добре зімпровізували з використанням приміщень. Було вдосталь умивальників і сортирів, окремо був душ з шістьма кабинами та бойлером!

Коза з гамаками та неймовірно смачнючим десертом під назвою "Цицька"... Боже, яка ж вона смачна!
Такий бар є у Тернополі.

Відчувалося, що організатори добре попрацювали, було продумано багато дрібниць. Але, нажаль, цього року народу приїхало мало, я так думаю минулорічний фест підмочив репутацію.

Ось на цій сцені скоро почнеться дійство, а поки чергова репетиція хора глухонімих.

Осьо є віртуальна карта всієї території фестивалю

Кума приїхала з малим.

Купили сирних коників, яких ми потім з'їли))

Помалювали мехенді...

... та пішли у гончарну майстерню.

Гончарі за дні фестивалю збудували піч і вночі останньонго дня випалювали усі витвори, щоб зранку можна було їх готовими забрати.

Дуже гарна фотка дівчинки з гончарки, хтось зловив так вдало.

О 20:00 щодня починався концерт.

Під сценою були танці.

В останні два дні приїхали Натаха з Гориничем у вишиванках, ми як сіли на карематі утрьох перед сценою, і, мабуть, так гарно сиділи, шо нас усі фотографували))

А це наша криворізька діаспора в Уніжі.

Серед тих, хто виступав, мене захопили Dva (Чехія),

Джезаїр на акустичній сцені - просто неймовірні! Шкода, шо в них нема студійних записів, вони грають на весіллях

Цього ж дня виступали Besh'o'drom з Угорщини, які запросили на сцену акордеоніста з Джезаїру. Той імпровізував, немов розмовляв акордеоном з флейтистом.
Я десь у пресі потім читала про враження соліста Бешодрому, він казав, шо такої творчої атмосфери, як на Артполі він не відчував вже десять років. Воно навіть на сцені відчувалося, що він у захваті від того акордеоніста та від публіки під сценою.

Наступного дня іду в їдальню і бачу чергову імпровізацію акордеоніста з Джезаїру, тільки вже з дарбукою))

Взагалі, треба сказати, що музика лунала звідусіль всі дні фестивалю. Біля нашого намету і день і ніч барабанили такі круті ритми, шо мене щастя не покидало від таких якісних звуків. Прокидаєшься вранці під джембе і дарбуку, і може волинку чи дримбу, або мандаліну... засинаєшь теж під них. Недарма слоган фестивалю "Звуки/дії в просторі"

Даха Браха виступали з Port Mone. Який вже етнічний фест без Дахи Брахи!

Даха Браха навіть давали майстер-клас по перетворенню автентичних мотивів на сучасний лад, але я на нього не потрапила, бо їздила у Івано-Франківськ за тою банківською карткою, шо я пінкод забула. Шкода було фестивального часу звичайно, але шо поробиш.

А це Feloche, шалені французи, які "розірвали усім дах" в перший день фестивалю.

І ще були австралійці "Wild Marmalade" де був діджеріду і барабан і все. Мені було якось моторошно слухати діджеріду так довго, таке відчуття було, наче зараз якісь привиди з'являться. Вікіпедія ось що пише: "Гра на діджеріду супроводжує ритуали і сприяє входженню в транс"
Ото я ледь не зайшла у той транс, їй богу.

Ну і звичайно ж чарівні народні співи.

Цей колектив з Уніжа, чи то може збірна району, але одна жіночка зачитала навіть вірш про Уніж, де зворушливо йшлося про історію виникнення села та його природу, про якийсь завод, шо хотіли тут збудувати і добре шо не збудували, бо тоді б не було тої природи, шо тут така первозданна.

А ще на Артполе приїхали Бурдон, але не всі, і не як Бурдон, а як музиканти проекту "Солоспіви" Уляни Горбачевської.

Оленка грала на альтернативній сцені, але я десь ходила, не почула того нажаль.

Протягом усіх п'яти днів фесту всі бажаючі могли прикрасити територію малюнками.

Навіть Артура намалювали, якого гукають всі з 2008 року на кожному фестивалі))

Нашій Папрікалабі теж намалювали логотипчик на тому місці, де ми репетирували. Отой акордеончик з овочевими клавішами.

Папрікалаба - це був овочевий оркестр, який організували мої сусіди поляки, Бен з Діаною. Спочатку вони десь дістали ті овочі і зібрали усіх бажаючих, щоб кожен собі зробив якійсь музичний інструмент.

З моркви та огірків поробили свістульки.

Був в нас кавун-барабан і різна перкусія з баклажанів і моркв.

Діана терла капусту, виходив діджейський звук. В останні дні грали навіть на качанах кукурудзи.

Я грала спочатку на кабачку з морквяним мундштуком...

...а потім він тріснув і ми забєцалі мне редьку, яка давала низький звук. Бен назвав її діджеріду)) Я дудєла в неё як бєшена!

Репетиції в нас були щодня о 16:00 біля їдальні. Ми привертали увагу усіх кореспондентів, нас знімали кучею камер і телефонів, ми були звьозди :)

Ми грали три пісні Перкалаби. Чесно кажучи, Перкалабу я ніколи не любила, але тут було весело.

Темпу задавав завжди кавун, він і справді звучав десь як бонгі.

В останній день фестивалю ми, як справжні хедлайнери, виступили на великій сцені після хору глухонімих, перед Перкалабою.

Осьо в мене навіть є фото зі сцени.

Бен

хор глухонімих ЯКУМІЄМ ОРКЕСТРА

Такі класні фоткі не можу пропустити. Респект фотографу!

Вдень був відпочинок біля Дністру. Течія була така, шо ті, хто купався, придумали заходити у воду вище за течією і пливти вниз, виходячи як раз на пляжі. Ото так і бігали.

Ярмарок майстрів цього року був скромнецький. Сережки, намиста, усяка біжутерія, Мокша і всякі індійські штани і сукні... мед, мило... я, доречі, купила там шампунь Шампав, такий класний, пахне медом з молоком, і вимиває волосся так добре!

Різьбарі по дереву будували ворота кохання, так і не добудували. Буде діло на наступний рік.

Наш Горинич навіть дерево посадив!

На фесті щодня проводили кінопокази, а в останній день була анімація, були навіть дипломні роботи режисерів-аніматорів київського університету ім. Карпенка-Карого, де Кирил вчиться.

Фестиваль відшумів... П'ять днів пролетіло вмить. За ці дні половина облич вже були рідні. Я казала, що якби ще тиждень, я б усіх по іменах знала. Наступного року вже буду їхати сюди як додому.

Назад їхали через Тернопіль. Файне місто Тернопіль ©

Зайшли там у музей сучасного живопису.

Планувала я поїхати у Крим з Тернополя, але квитків не було, дуже дивно, це була неділя. Ну та шо поробиш, поїхала у Кривий Ріг з друзями.

Ну а з Кривого Рогу звичайно знову до Криму